295-та піхотна дивізія (Третій Рейх)
Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (жовтень 2019) |
295-та піхотна дивізія (Третій Рейх) 295. Infanterie-Division | |
---|---|
![]() Емблема 295-ї піхотної дивізії Вермахту | |
На службі | 10 лютого 1940 — травень 1945 |
Країна | ![]() |
Належність | ![]() |
Вид | ![]() |
Роль | піхота |
Чисельність | піхотна дивізія |
У складі | 9-й армійський корпус 43-й армійський корпус 32-й армійський корпус 4-й армійський корпус 39-й армійський корпус 44-й армійський корпус 51-й армійський корпус 14-й армійський корпус 70-й армійський корпус 33-й армійський корпус |
Прізвиська | «Дивізія Доппелькопфа» (нім. Doppelkopf-Division) «Дивізія коней»' (нім. Pferdedivision) |
Війни/битви | Друга світова війна |
Командування | |
Визначні командувачі | генерал-майор Отто Корфес |
295-та піхотна дивізія (нім. 295. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту часів Другої світової війни. Дивізія брала участь у боях на східному фронті, зокрема в Сталінградській битві. Також вона неофіційно була знана як «Дивізія Доппелькопфа» або «Дивізія коней».
Бойовий шлях
- Німеччина: з лютого по травень 1940 року
- Західний фронт: Бельгія та Франція з травня 1940-го по червень 1941 року
- Східний фронт: Група армій «Південь» з червня 1941-го по серпень 1942 року
- Східний фронт: Сталінградська битва з вересня 1942-го по січень 1943 року
- Норвегія: березень 1943-го — травень 1945 року
Дивізія була сформована 10 лютого 1940 року під час 8-ї хвилі мобілізації Вермахту з особового складу 11-го військового округу.
295-та дивізія була так званою «Шпіццен-дивізією», тобто дивізією, що просунулася найдалі на схід з осені 1941 року до літа 1942 року. Дивізія за цей час мала найбільші втрати в 17-й армії.
295-та дивізія брала участь у Сталінградській битві в складі 6-ї армії.
295-а піхотна дивізія у вересні 1942 року вела бої за Мамаїв курган, з жовтня 1942 р. за хімічну фабрику «Лазур». Дивізія була повністю знищена в січні 1943 року в Сталінграді.
Після оточення 295-ту дивізію було реорганізовано. Піхотна дивізія за наказом від 12 лютого 1943 року була сформована у якості кампфгрупи[en], а з 31 березня 1943 року була залучена для оборони Норвегії. У квітні 1945 року 295-та піхотна дивізія здалася британським військам в Норвегії.
Дата | Армійський корпус | Армія | Група армій | Театр |
---|---|---|---|---|
Травень 1940 року | Резерв | ОКГ | — | Бельгія |
Червень 1940 року | 9-й | 2-га | «A» | |
Липень 1940 року | 43-й | 16-та | Лілль, Франція | |
Серпень 1940 по квітень 1941 року | 32-й | 9-та | Руан, Франція | |
Травень 1941 року | 4-й | 17-та | Південна Польща | |
З червня по липень 1941 року | «Південь» | Перемишль, Вінниця, Україна | ||
Серпень 1941 року | 39-й | Умань, Україна | ||
Вересень 1941 року | Резерв | Дніпро, Україна | ||
Жовтень 1941 року | 4-й | Полтава, Україна | ||
З листопада 1941 р. По січень 1942 р | 44-й | Бахмут, Донецьк, Україна | ||
З лютого по липень 1942 року | 4-й | Бахмут | ||
Серпень 1942 року | 51-й | 6-та | «B» | Росош |
Вересень 1942 року | 14-й | Сталінград | ||
З жовтня по листопад 1942 року | 51-й | |||
Грудень 1942 по лютий 1943 року | «Дон» | |||
З квітня по липень 1943 року | Нове формування | Резервна армія Вермахту | — | — |
Серпень 1943 року | 70-й | Армія «Норвегія» | Норвегія | |
З вересня 1943 по грудень 1944 року | 33-й | Молде, Норвегія | ||
Січень — квітень 1945 року | 20-та гірська |
Військові злочини
Золочівська різанина в липні 1941 року
Вермахт був причетний до погромів та вбивств цивільного населення у місті Золочів, Львівської області в липні 1941 року. У погромі брали участь військовослужбовці 295-ї дивізії[1].
Полковник Отто Корфес доручив відновити порядок командиру батальйону підполковнику Пацвалу. Це врятувало частину мирних жителів від розстрілу бійцями дивізіону Ваффен-СС «Вікінг». Але втручання підполковника Пацвала було недостатньо рішучим, тому СС продовжила вбивства 4 липня 1941 року.
Бійня в Білій Церкві в серпні 1941 року
295-та дивізія в серпні 1941 року була причетна до вбивств цивільного населення міста Біла Церква. Під час різанини було вбито 90 дітей. У розстрілах, здійснених 4-ю зондеркомандою (айнзатцгрупа «С»), загинуло від 800 до 900 мирних жителів.
Сталінградська битва
Під час масованого наступу на центр міста Сталінграда 13 вересня 1942 року 295-та і 71-ма піхотні дивізії наступали в авангарді. Вони вступили в бій з радянськими військами, які пішли в контрнаступ на північний захід з Мамаєвого кургану, контрудар вдалося відбити. У результаті вдалося сформувати плацдарм в центрі Сталінграда[2].
Після важких вуличних боїв у центрі міста та на схилах Мамаєвого кургану 14 вересня, боєздатними залишилися 7 з 9 піхотних батальйонів (7 піхотних батальйонів та 1 розвідувальний батальйон). Два з них чисельністю 500—700 осіб, 3 налічували 400—500 бійців та 2 з 300—400 бійцями.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b6/Stalingrad_Mamajew_H%C3%BCgel_20.09.-05.10.1942.jpg/220px-Stalingrad_Mamajew_H%C3%BCgel_20.09.-05.10.1942.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/6c/Stalingrad_Dolgii_Balka.jpg/220px-Stalingrad_Dolgii_Balka.jpg)
15 вересня дивізія зайняла висоту Мамаїв курган і відбила атаки 10-ї дивізії НКВД.
16 вересня 1942 року 516-та та 517-та піхотні полки вели бої на лівому фланзі дивізії проти зведеного загону ЧА за робітниче селище заводу «Червоний Жовтень», а 518 піхотна рота — з частинами 39-го Гвардійського полку і 112-ї Стрілецької дивізії за контроль над Мамаєвим курганом. Вранці пагорб штурмували чотири радянські піхотні батальйони, атаки були відбиті.
20 вересня танкові 24-та танкова дивізія була відправлена на підкріплення 295-й дивізії в район Мамаєвого кургану.
26 вересня в дивізії залишалося два батальйони чисельністю 400—500 осіб, 4 батальйони налічували 300—400 бійців та 1 батальйон з менш як 300 бійцями. Дивізія була повністю виснажена. За час Сталінградської битви 14 по 26 вересня німецькі війська втратили 1000 солдатів 71-ї і 295-ї дивізій загиблими, 3000 пораненими та 100 зниклими безвісти[3].
Структура
- 516-й піхотний полк (з 15 жовтня 1942 року — 516-й гренадерський полк)
- I—III батальйони.
- 517-й піхотний полк (з 15 жовтня 1942 року — 517-й гренадерський полк)
- I—III батальйони.
- 518-й піхотний полк (з 15 жовтня 1942 року — 518-й гренадерський полк)
- I—III батальйони.
- Артилерійський полк
- Протитанкова група
- Розвідувальний батальйон
Командування
Дата початку | ранг | ім'я |
---|---|---|
Лютий 1940 року | Генерал-майор / генерал-лейтенант | Герберт Гайтнер |
Грудень 1941 року | Полковник / генерал-майор | Карл Гюмбель |
Травень 1942 року | Генерал-майор | Рольф Вутманн |
Листопад 1942 року | Полковник / генерал-майор | Отто Корфес |
Квітень 1943 року | Генерал-майор / генерал-лейтенант | Рудольф Дінтер |
1944 | генерал-лейтенант | Карл-Людвіг Райн |
Січень 1945 року | генерал-лейтенант | Зігфрід Махольц |
Примітки
- Виноски
- Джерела
- ↑ Золочів мовчить. Архів оригіналу за 19 серпня 2020.
- ↑ Сталинград - сентябрьские бои. ww2.kulichki.net. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ "Мы штурмуем Сталинград и возьмем его...". Второй штурм твердыни на Волге. Военное обозрение (рос.). Архів оригіналу за 4 листопада 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
|
|